Масове заселення Приазов’я розпочалося після приєднання краю до Росії. 1805 року група кріпаків-втікачів з Полтавської губернії заснувала на березі річки Берди невелике село, назвавши його Новоспасівкою. За народними переказами перші поселенці прибули сюди у «спасів день», звідси й походить назва села.
Кількість населення поступово зростала за рахунок втікачів від кріпацької неволі з півночі України. Після повернення на батьківщину козаків Задунайської Січі значна частина їх оселилася і в Новоспасівці. Жителі Новоспасівки були зараховані до складу Азовського козацького війська. З того часу село стало називатися станицею. Тут збудували кам’яну церкву, відкрили станичне правління та поштову станцію. Через Новоспасівку проходив поштовий шлях з Бердянська до Маріуполя.
Протягом перших десятиліть в господарстві переважало тваринництво: задунайці пригнали з собою табуни коней, велику рогату худобу та отари овець. Оскільки через Бердянський порт йшла жвава хліботоргівля з закордоном, у Новоспасівці, як прилеглому селі, швидкими темпами розвивалося хліборобство. Значна кількість зерна поступала на ринок. Тваринництво, як і рибальство, перетворилося у допоміжну галузь господарства.
Напередодні реформи 1861 року Новоспасівка була вже великим населеним пунктом, у якому налічувалося 510 дворів, де проживало 3182 чоловіки.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 208 жителів села.
19 жовтня 2014 року у селі невідомими було завалено пам’ятник Леніну. Наприкінці листопада 2020 року, на місці пам’ятника Леніну, за кошти прихожан Свято-Покровського храму ПЦУ, а також небайдужих членів громади села встановлено скульптуру Христа Спасителя.
